МИСТЕЦЬКО-СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЕКТ "Літопис нашого часу"

Шановні френди і всі жителі Сумно! Представляю вам проект, над яким ми починаємо активно працювати. Його робоча назва – "Літопис нашого часу". Що потрібно? Нам потрібні люди, які вміють і люблять писати, люди, яким є небайдуже їхнє місто, їхня країна, їх світ і які дуже хочуть зберегти все це для майбутнього. Шукаємо літописців, що зможуть передати своє бачення нашого часу. Для чого створений цей проект і яке він матиме втілення, ми спробували окреслити в концепції Літопису. Зараз проект знаходиться на стадії обмірковування, так що всі матеріали поки робочі. 

Назва проекту: робоча назва «Літопис нашого часу»

Ідея: Створення часопису, сторінки якого об’єднають всю поліфонію думок, бачень, відчувань часопростору в якому ми живемо.

Мета: Нашому суспільстві бракує сміливості жити «сьогодні». Ми живемо або в минулому, з усіма його «Ото були часи...», або в майбутньому, яке мариться чи то міфологічною Золотою добою чи то постапокаліптичним жахіттям. Сьогодні картина нашої сучасності складається здебільшого з: скарг на нещасливу долю себе конкретно та України загалом, високі ціни, недолугу владу, відсутність грошей та будь-яких перспектив для життя, зітхань і дуже серйозних наукових досліджень на тему «Чого нас не хочуть в Європі», а також глибокого переконання, що десь, чи то в кущах, чи то в Кремлі, чи то на Марсі зачаївся винуватець цього всього бедламу, який не дає нам жити по-людськи. В своїх безкінечних рефлексіях, ми втрачаємо життя, ми втрачаємо багато простих і важливих речей, ми втрачаємо час, що немовби пісок втікає крізь пальці і стає небуттям. Бабуся, яка прожила долю, гідну кінострічки, двохсотлітній будинок, що в центрі Києва перетворюється на купу сміття, посмішка дитини, вуличні війни за сквери, парки і книгарні, і врешті просто відчуття теперішнього часу, як відчуваю його я, ти, ми, часу тут і зараз – назавтра все це зникне без сліду. Живе, справжнє життя, в якому так багато кльових речей, просто зникне, адже все суспільство, включно з журналістами, письменниками та політиками займається рефлексуваням. Все зникне, а ми так і не станемо дорослішими, так і не навчимося бути відповідальними за світ, в якому ми живемо. Створення часопису, який буде фіксувати наш час, наше життя, покликане:

· Зобразити адекватну, невикривлену картину сучасності;
· Побачити нас, нашу країну, наш світ з усіх можливих перспектив; 
· навчитися сприймати себе такими які ми є, бути чесним з собою;
· навчитися відповідати за себе;
· зберегти для майбутнього відчуття нас, нашої країни, нашого світу.

Значення цього часопису може бути досить значним. Адже, якщо думати в геометричних категоріях, одна людина – це всього навсього крапка, дві людини – це лінія, три – вже площина, а сто, тисяча, мільйон думок – це вже величезна куля, це цілий світ.

Формат: 
· Тексти будь-якого жанру (есеї, враження, рефлексії, нариси щоденникові записи, оповідання) короткої форми (з обмеженням кількості знаків) які будуть впізнаваними за рахунок співзвучності головній ідеї «Літопису..»;
· Чітка рубрикація за одним принципом. Наприклад, рубрики: про речі, про місто, про людину, про дію...

Реалізація:

· сайт; 
· антологія, літопис; 

Матеріали «Літопису...» надалі можуть бути використані як робочий матеріал для суспільних акцій, соціальних та мистецьких проектів (для зйомок короткометражок, постанови вистав, написання статей, книг і т.д і т.п.)

Знаєте, як воно буває, хтось загубить сірники, її знайде вчений, якому, ну дуже хотілося курити, а вогню не було. Він знайде її, закурить і подумає що йому сьогодні щастить, направду щастить і здається сьогодні він може створити щось дуже значне. Він прийде додому і винайде ліки від смертельної хвороби, які врятують людство. Кінцевою ланкою ланцюгу буде вчений, але без того, першого чоловіка, нічого би не сталося. Такою була місія його життя – загубити сірники. Можливо і наш «Літопис...» стане отією от першою ланкою, з якої все і почнеться.

Чекаю на ваші думки з приводу!